— Мабуть, як і в будь-якій ділянці мистецтва, чи це жанр, чи різновид творчості, відбувається перехід від натуралістичного зображення до багатоманіття виражальних форм. Якщо раніше автори намагалися передати зображення, наприклад, квітки реалістично, достовірно, то тепер прагнуть проникнути на рівень емоційного зображення. Для порівняння: у нас представлено твори художниці-китаянки Ґо Вень. Мистецтво Сходу вирізняється тим, що воно ніколи не прагнуло до реалістичного зображення, копіювання натури чи фотогра­фічного зображення. Воно було дуже орга­нічне, прагнуло зобразити елемент природи на чуттєвому рівні. Саме до цього, мені здається, повертаються наші митці, і на виставці можна побачити низку творів, які на рівні емоцій, асоціацій намагаються відтворити зображення. А квітка є символом у всіх народів, і символом чогось доброго, зародження життя, нових надій.

— Чи можна говорити про особливості зображення квітів в українському мистецтві?

— Не тільки в зображенні квітів, а загалом в українському мистецтві ми перебуваємо на етапі великих відкриттів і систематизації всього того, що відбувалося в усі часи в українському мистецтві. Тому що органічний менталітет, природу українського мистецтва значною мірою здеформовано часами тоталітарними, коли невідомо що відбувалося. А зображення квітки загалом дуже характерне для українського мистецтва, ще від килимарства, традиційних гуцульських керамічних розписів, вишивки.

— Чи сучасні художники спираються на українське традиційне малярство у зображенні квітів?

— На цій виставці не можна простежити конкретних впливів. Якщо китайське мистецтво, яке представлене, — традиційне, то в українському — мало традиційного. Це радше власні емоції, власні способи передачі і в основному матеріал із європейського простору.

Східні пахощі

Студентка Львівської національної академії мистецтв китаянка Ґо Вень, виставку акварелей якої експонує Палац мистецтв, мріє поєднати у своїй творчості традицію Сходу і Заходу. Саме навчаючись у Львові, Ґо планує ознайомитися з європейським мистецтвом. А наразі малює у національному китайському стилі. За словами професора ЛАМ Любомира Медвідя, найцікавішими для нас, хоча ми й не розуміємо знаків, символів, є роботи на тему китайської каліграфії. Її пейзажі, які ми й сприймаємо як натюрморти, теж оригінальні й цікаві, але особливо інтересні — композиції з ієрогліфами, які вона започаткувала під час навчання у Львові. Не знаючи ієрогліфів, бачимо, де яка емоція — “Горе”, “Краса”, “Любов”.

Жінка-квітка

“Квіти і тільки...”, — закцентували вже в назві виставки в Історичному музеї п’ятеро її авторок, які працюють реставраторами у львівських музеях. За словами ініціатора експозиції Оксани Гірняк, у формуванні експозиції керувалися послідовністю: квітка (сухоцвіти) — тканина (гобелен, батик) — папір (графіка, витинанка).

Образ жінки-квітки створили композиції із сухоцвітів (капелюшки, листівки, парасоля) Галини Кіт, художника-реставратора графіки Національного музею, насичена образами графіка Тетяни Саламахи (художник-реставратор графіки Музею історії релігії), теплі вовняні гобелени Оксани Гірняк (художник-реставратор давніх тканин Музею історії релігії), “холодні” батикові хустки Надії Сеник (художник-реставратор давніх тканин Національного музею), витинанки Мар’яни Кв’ятковської (художник-реставратор давніх тканин Національного музею).