Клінічні картина:

Для гострого гаймориту характерні озноб, підвищення температури тіла, погане загальне самопочуття, головний біль різної інтенсивності, що часто іррадіює в область лоба, кореня носа і зубів.

Біль в області ураженої пазухи посилюється при натисканні на її лицьову стінку. По характеру біль інтенсивний і постійний, супроводжується відчуттям розпирань, посилюється при нахилі голови, кашлі і чханні.

Іноді приєднуються світлобоязнь і сльозотеча. Ніс закладений, спостерігається сильне відокремлювання слизового (катаральний Г.), слизово-гнійного, гнійного характеру (гнійний гайморит).

На стороні ураженої пазухи знижується нюх. При залученні до процесу окістя відзначаються припухлість щоки і набряк нижнього, а іноді і верхнього повіка.

Для хронічного гаймориту характерні загальна слабкість, погіршення здоров'я, швидка стомлюваність, головний біль (частіше вечірньої пори), заложеність носа. Нюх може знижуватися.

Для вазомоторного і алергічного гаймориту характерна хвилеподібна течія з періодичними ремісіями. Клінічна картина загострення характеризується тими ж симптомами, що і при гострому гаймориті.

 

Ускладнення:

Іноді при гострому, але частіше при хронічному гаймориті спостерігаються внутрішньочерепні ускладнення - набряк мозкових оболонок, серозний або гнійний менінгіт, менінгоенцефаліт, флебіт синусів твердої мозкової оболонки з розвитком риногенного сепсису, пахименингит, риногенний абсцес мозку - риногенний арахноїдит. Найбільш часті вони в період епідемії грипу. Можуть спостерігатися і такі ускладнення, як реактивний набряк клітковини очної ямки і повік, ретробульбарний абсцес,
остеопериостит очних ямок, тромбоз вен очної ямки та ін. Відзначається також періостит верхньої щелепи.

Діагноз гайморит ставлять на підставі клінічної картини і даних риноскопії. При гострому гаймориті виявляють набряк, гіперемію слизової оболонки порожнини носа, середній носовий хід звужений, в нім видно характерну смужку слизу або гною. При хронічному гаймориті окрім запальних змін слизової оболонки, які проявляються набряком, потовщенням, синюшністю, часто відзначається гіпертрофія нижньою і середньою носових раковин.

Діагноз підтверджують дані діафаноскопії, рентгенографії, ехографії (Ультразвукова діагностика). Широко застосовується діагностична пункція пазухи, що дозволяє уточнити наявність ексудату і його характер

 

Профілактика:

Зводиться до підвищення захисних сил організму, гартування. З цією метою рекомендуються заняття фізкультурою і спортом, прогулянки на свіжому повітрі, водні процедури. Важливу роль грає лікування захворювань носа, що супроводжуються порушенням носового дихання (викривлення перегородки носа, хронічний риніт), санація порожнини рота. Хворим з гострим ринітом слід роз'яснювати, що сильне сякання сприяє попаданню носового слизу у верхньощелепні пазухи.

 

Лікування амбулаторне:

Як правило, амбулаторне. Важливо забезпечити хороший відтік вмісту з ураженої пазухи. При важкій течії і наявності ускладнень показана госпіталізація. При гострому гаймориті і загостренні хронічного гаймориту призначають жарознижуючі засоби, сульфаніламідні препарати, антибіотики, гіпосенсибілізуючі засоби, вітаміни. Місцево застосовують судинозвужувальні засоби (нафтизин та ін.), які можна використовувати у вигляді крапель.

При гострому гаймориті використовують соллюкс, діатермію, струми ультрависокої частоти; при хронічному перебігу - мікрохвильову терапію, електрофорез лікарських препаратів (антибіотиків, гормонів та ін.), грязелікування, парафінові аплікації, інгаляції і аерозолі. Для лікування хронічного гаймориту алергічного походження використовують засоби неспецифічної (хлорид кальцію, антигістамінні препарати та ін.) і специфічної (малі дози алергенів, вакцини і аутовакцини) гіпосенсибілізації.

Пункцію верхньощелепної пазухи проводять як з діагностичною, так і лікувальною метою спеціальною голкою після місцевої анестезії. З пазухи відсисають ексудат і потім промивають її, для чого використовують теплі розчини перманганату калію, фурациліну, риванолу, ромазуоана і інших дезинфікуючих засобів. Після видалення промивної рідини в пазуху вводять антибіотики з урахуванням чутливості до них мікрофлори, гормональні препарати, протеолітичні ферменти.

Для постійного дренування верхньощелепної пазухи застосовують різні катетери. Якщо консервативне лікування неефективно або виникає загроза ускладнень, удаються до оперативного втручання (гайморотомії), мета якого - видалення патологічного вмісту пазухи. Оперативне втручання може бути внутрішньоносовим (резекція медіальної стінки пазухи в середньому і нижньому носових ходах), лицьовим (розкриття пазухи через передню стінку); комбінованим, або радикальним (резекція передньої і медіальної стінок).