Сучасний Львів - це справжня перлина України. Основна маса історичних споруджень Львова зведена в період знаходження міста у складі Польщі і Австро-Угорщини, і виглядає місто абсолютно по-європейськи, відповідно Відню, Кракову або Будапешту. Саме у Львові знімалися багато історичних фільмів із золотої колекції вітчизняного фільмофонда, серед яких виділяється дивовижний фільм "Д'Артаньян і три мушкетери", в якому Львів блискуче "зіграв" роль середньовічного Парижу.
У радянські часи у Львів, як і в Талін і Ригу, їздили у пошуках недоступної для нас Європи. І якщо сьогодні Прибалтика знову стала популярною для російських туристів, то Львів і відпочинок у Львові навпаки, несправедливо забувся. І абсолютно марно, тому що це не лише одне з найкрасивіших старовинних міст Східної Європи, але ще і місто, для візиту в який вам не потрібно ні візу, ні навіть закордонний паспорт, в якому звична кухня, в якому розуміють і ніколи не перестануть розуміти російську мову, в яку так просто потрапити у будь-яку пору року і, нарешті, ціни якого вигідно відрізняються і від європейських, і від петербурзьких. Усе це разом робить Львів своєрідною "бюджетною Європою" - рідкісним поєднанням європейської витонченості і української дешевизни перебування.
До речі, не лише культурна спадщина, що дісталася з часу оного, робить Львів по-справжньому європейським містом. Вас приємно здивує, що львів'янам властива істинно європейська ввічливість і запобігливість. Ще в радянські часи Львів виділявся підкресленій, але при цьому дуже природною ввічливістю місцевих жителів : продавців, касирів, офіціантів, перукарів, білетерів, водіїв, торговців на ринку, пасажирів в громадському транспорті, простих перехожих. На вулицях Львова навіть зараз украй рідко доводиться почути нецензурну лексику(і майже ніколи в українській мові). Паління в громадських місцях(та і просто на вулиці), клацання насіння і розкидання сміття в значно меншому ступені властиві львів'янам в порівнянні з жителями інших регіонів України.
І звертатися до вас будуть не вульгарним "жінка"!, не поліцейски-приблотним "шанований"!, а староєвропейським "пан" і "пані". Як тут серцю не розтанути?
